вівторок, 27 грудня 2016 р.
Твої очі
А у тебе хитрі, як у лисички, що визирають та стараються щось знайти чи вивідати. Блистять енергією та приховують твою внутрішню жагу до життя
понеділок, 26 грудня 2016 р.
Прощання в метро
Ми стояли у метро і наступна зупинка буде після якої ти зникнеш у натовпі і мені лишуться лише твої символи.
Ти ловиш поглядом мою усмішку, а я опускаю очі. Я обіймаю тебе на прощання, твої широкі плечі, а ти ніжно рукою притискаєшся до моєї талії. Я тягнуся до тебе.
субота, 24 грудня 2016 р.
Офіційна відмова собі
Сама смішу себе.
От не хочеться мені зараз плакати-страждати(хоча є причини і сльози вже на підході) і що я роблю? Просто відпускаю ситуацію! Все, край! Набридло. Вже не цікаво навіть...
В грудях от-от розільється біль, а я сміюся собі і думаю про щось інше.
То? Виходить завжди коли я плакала, я просто так хотіла? Хотіла помучитися?
Жертвою бути зовсім не цікаво!
Чесно? Мені головне захотіти! Я дуже цілеспрямована! І чого я хочу?
Зараз, просто визначності. Зрозуміти себе, провідучувати себе. Мені не потрібна жалість, я хочу впевненості!
пʼятниця, 16 грудня 2016 р.
середа, 14 грудня 2016 р.
неділя, 11 грудня 2016 р.
неділя, 27 листопада 2016 р.
субота, 8 жовтня 2016 р.
Мабуть, в цьому є щось досить романтичне, хотіти його до болі між ногами... Згадуючи його поцілунки, кусати губи до солоної крові. Ласкати своє тіло, думаючи про його дотики. Облизати палець, заплющити очі і уявити, що це він заліз рукою в трусики і вправно перебирає пальчиками та входить повільно спочатку одним, а потім двома, знаходить точки насолоди і масажує...
Етапи прийняття
2. Етап агресії, злості, гніву
3. Наступний етап — останній рубіж
пʼятниця, 7 жовтня 2016 р.
Що далі?
Щастя - це вибір, щоденний!
Ніжний дотик до твоєї шкіри,
Поцілунок... Слово.
Рутина справ заповнює мізки шлаком.
Твої дії записані.
А я зупиняюся і кажу:
"Друже, я вдячна тобі за роки,
Підтримку і можливість бути разом"
Ти звониш, хоч я не прошу,
Ти молишся Богу про мене...
І скільки б часу не пройшло
Я знаю про тебе...
Сьогодні і вчора згадавши,
Ти образом рицяря входиш.
Дарую усмішку, що більше?
Вихором життя закрутило.
Взиваєш мене,
Викликаєш...
"Вірь в мене!
Зрозумій, обігрій..."
Розплатилася сповна.
Решти не треба...
Ехом віддало твоє "люблю"...
П.с. Боже, почуй їхні молитви!
понеділок, 3 жовтня 2016 р.
Сім років, а такі чужі
Роздуми
Мій багаж знань та досвіду
пʼятниця, 30 вересня 2016 р.
середа, 28 вересня 2016 р.
Що значить приймати себе?
вівторок, 27 вересня 2016 р.
Прощання
Сила першого разу
Що він собі думає? Чи ця пропозиція, пропозиція сексу? Що їй відповісти, щоб дати зрозуміти, що бажання взаємне але, що вона має самоповагу та гордість? Чи дійсно вона
готова до цього? Чи це просто подразник для мозку щоб відсторонитися, вкотре, від проблем минулого. Забути про розбите серце, що шрамами нагадує про пережите?
Кокетство та непрямі відповіді рятують!
І ось вона в нього. Знімає наплічник, йде за ним до кухні. Дивиться, спостерігає, аналізує.
Хочеш додому? Вкотре запитує він. Для чого ці питання? Чому він запитує? Мабуть хоче позбутися напруженості, один із варіантів, так?
Міцна статура чоловіча проводить маніпуляції з продуктами, запалює духовку. Як це красиво! Як їй приємно дивитися на нього. Вона посміхається. Він приносить віскі, дістає лід та бокали. Як естетично все, вишукано та зі смаком. Вона заграє, дивиться спокусливо, смакує напій.
Невже так буде завжди?
Вона досліджує його. Знаходить ямочку на підборідді. Проводить пальцями по носику, губам, зупиняючись на кутиках. Їй так подобаються його кутики і вона цілує їх.
Він взяв ситуацію в свої сильні, чоловічі руки. І це було божественно. Вона розчинилася в ньому, як молоко в каві, що лише підкреслює і доповнює смак але не змінює його.
Вперше - це ж назавжди!
субота, 24 вересня 2016 р.
Я ревнива? Та невже?
пʼятниця, 23 вересня 2016 р.
Маніпуляції
Мій діалог в голові:
-Давай розійдемося(хоча цього не хочу)
-Давай не будемо спілкуватися декілька днів(хоча не хочу цього)
-Мабуть я не зріла для тебе.
Маніпуляція? Примітивна? Зовсім не варта цього, навіть якщо він поведеться...
Чому я хочу розійтися, хоча зовсім цього не хочу? Я боюсь, що мені знову буде так боляче і з цим страхом приходить біль. Я вже відчуваю те, що ще не трапилося. Глупство!
четвер, 22 вересня 2016 р.
Знаєш... 23/09/16 23:48
Знаєш, я ловлю себе на тому, що все більше хочу просто обіймів, поцілунків, посмішок, поглядів з тобою, розмов наодинці... Мої почуття до тебе стають все ніжніші і м'якші... Мені так добре. Я в передчутті того часу коли ми будемо разом. Мабуть, все так правильно у цьому світі... Ні, я навіть впевненав цьому...
середа, 21 вересня 2016 р.
Якщо я день мовчу
четвер, 15 вересня 2016 р.
Все ілюзії... Навіть "реальність" довкола - ще та ілюзія)
Деталі та нюанси
Я: і особливо класно що "не так як в 15"
Я: нові відчуття і емоції - це чудово :)
Я: якби все постійно було б однаково - було б не цікаво :)
часто від того що "трясе" - не помічаються/не відчуваються наюнси... а нюанси і деталі - зазвичай найцінніші...
Я: справжні гурмани насолоджуються відтінками :)
понеділок, 12 вересня 2016 р.
Кінець - це завжди початок
Пройшов лише місяць, як я зібрала речі і переїхала до сестри. Це було вдруге і ми були такі рішучі на цей раз, що вже двадцять сім
субота, 10 вересня 2016 р.
Таємниця
Цей момент, як вино з часом набуває цінності і тому коли святковий день настав і ти відкорковуєш нектар, то хапаєш мене, притискаєш до стіни, підіймаєш мою ногу проводячи по стегну пальцями. Твої губи
впиваються в мою шию і ти цілуєш її покусуючи залишаєш клеймо зради. Твої руки огортають мою талію шукаючи ерогенні зони. Підіймаються знаходячи застібку і швидко справляються з поставленою задачею. Я відкрита, оголена… В цей момент я твоя! Я належу тобі цілком і повністю. В цю секунду для нас не існує заборон, не існує зовнішнього світу, є тільки ти і я. Все що бажаєш!
Ти інший! Твої поцілунки, я пам'ятаю їх. Вони характеризують тебе. Солодкий присмак твоєї шкіри, запах, що не залишає мене ще так довго після твого прощання. Чоловічий, міцний. Я стогну від насолоди, закушую губи. Ти особливий! Я хочу розтанути в твоїх обіймах. Притиснутися, грати з твоїм волоссям, вдихати твоє повітря, загравати з твоїм носиком і сміятися всю ніч, вигинатися в такт з тобою. Але наступає момент коли світ нагадує про себе, вранішня зоря стукає у вікно і ти тікаєш у натовп, щоб совість загубилася серед численних думок та справ. Ти сховав мене так далеко. Бо я не зручна тобі. Я таємниця, що може нашкодити. І ти робиш висновок, що краще відступити.
О! Так! Я згодна!
Яка ж ця таємниця солодка і спокуслива. Ти кажеш мені, як тобі складно, як хочеться все припинити. Переконуєш і тікаєш!
А що? Чого ти чекала? Серенади не тими написані. Хочеш романтики, взаємності, авантюризму? Ну що ж, буде… Колись, якось… Бо ти варта цього! Бо ти хочеш, а ти ж знаєш, що все чого ти бажаєш збувається!
Синдром “Білявки”
Самокритика ніколи не зайва, хоча… Якщо подумати глибше, та кому ми потрібні зі своєю філософією життя? Я - це я. Ти - це ти. От і йди собі лісом і залиш мене в спокої. Але ж ні... Почекайте! Соціум! Ми ж не в Норвегії, щоб ховатися за зачиненими дверима десь далеко в горах де нас ніхто не знайде. Ми ж створіння соціальні! Бла-бла.. Як без цього? От здавалося б, соціальні мережі. Для чого вони? Для спілкування? Ні? Ну подумайте, ми спростили собі все. По максимуму! І насправді, це не є погано! Заїжджена тема про лінь найкраще описана математиками. Ми справді схильні до спрощення в усьому та зменшення перешкод на своєму шляху. І це прекрасно! Без цього прогрес не можливий! Можу собі уявити, що було би з нами, якби ми старалися, як це роблять переважна більшість спортсменів, постійно ускладнювали собі життя. Хм. Але якщо розібратися в цьому, настільки б цікавішим стало наше життя. Ні? Справді у всіх свої інтереси. Всі ми різні. Так-так… Життя то череда подій. І моя подія почалася три дні тому, коли я сіла на електричку слізно прощаючись з моїми рідними, близькими та ворогами і недругами. Прощання - це щось неймовірне. Воно може бути таким різним. Комусь я просто махаю рукою, когось обіймаю, когось цілую.. а з кимось воно має бути особливим, за будь яких умов. І воно було! Ми спускаємося сходами, напруження… Я йду за тобою. Це так символічно. Бо коли ми спустимося залишаться тільки лічені кроки до розтавання. А їх хочеться розтягнути. Ти повертаєшся і кажеш: Йди вперед! Я хочу йти за тобою. Хочу бачити і відчувати твою спину. І знаєш що? Я все ж слухаюсь тебе, провожу легенько рукою по твоєму передпліччю і випереджаю тебе. А ти? Ти притискаєшся ззаду до моїх плечей і цілуєш ніжно в шию. Незабутньо… Ми виходимо на двір, на небі горять зорі і виблискує своїм овалом місяць. Ніч наповзла, приховала мою тривогу. Ти береш мене за руку. Мені не віриться, що ось і все. І я кажу тобі: Отак? Це кінець? Ми вже не побачимося? Ти легко кивнув і жадно цілуєш мене. Чому я не відповідаю? Чому не вішаюся тобі на шию? Чому інфантильно не плачу за тобою? Я просто переживаю цей момент тут і зараз. І як би воно не було, я кайфую.. Якби не щемило в грудях, я відчуваю життя.. любов… почуття. Складно говорити про стосунки коли все настільки не визначено. Потрібно було назвати “те що між нами”. Разом сісти і визначити, ну як це роблять у садочку? “Давай дружити.” А далі все зрозуміло, бо тут відповідь тільки так або ні. У нас же все заплутано! Ми хто? Взагалі чи є “ми”? Чи маємо на це право? Не знаю… Чи є у мене бажання все ідентифікувати? Надати термінологію? Означити? Авжеж!!! Хочу! Ще й як! Але чи потрібно мені це насправді? Так комфортно? Не знаю, це ж я. Я можу жити за будь яких умов, хіба без голови ніяк…. Так от, повертаючись до вечора-прощання. Машина під'їхала і ти відпускаєш мене, йдеш, а я не вірю, що так закінчується наша історія. А де ж магія? Момент, ти йдеш до авто… крок, два… Оглядаєшся, а я ще дивлюся на тебе, і ти повертаєшся назад, пришвидшуєшся(все я к у кіно), я простягаю руки і ти обіймаєш мене, цілуєш.. Ось він цей момент! ДЯкуууую! Це незабутньо. Незабутньо, як і все що було між нами, що є і, можливо, що буде… Ми попрощалися але лишилися разом. Як це можливо? За сучасних умов ми створюємо матрицю альтернативної реальності, де живемо з уявними чоловічками і жіночками, з піксельними людиськами з суперпривабливими аватарочками, що так відображають їх внутрішній світ. Ілюзія! Ілюзія в усьому!