Part n.1

Адріан заліз рукою до мене в трусики. Я напружилася...

Я сіла в автобус, щоб через пару годин нарешті бути вдома. Після тижневого відпочинку на морі та тривалого перельоту я була в передчутті ванни повної піни. Мій чемодан був у багажнику, я зайшла в салон і обрала собі місце біля вікна.
Прийнявши майже зручне положення я закрила очі та поринула у фантазії про загорілого незнайомця, що зовсім не помічав мене та ігнорував весь мій відпочинок.

Підійшов чоловік досить приємної зовнішності, років за тридцять і сів біля мене. Він протягнув руку та привітався:
-Мене звати, Адріан, а тебе як? - запитав він сідаючи біля мене.
-Соломія, - зніяковіло відповіла я. Та поглянула на його вуста, він посміхався і продовжував говорити зімною ніби ми все життя знаємо один одного. Його було цікаво слухати.
Адріан був архітектором та часто подорожував по світу. Він розповідав деталі своєї професії, про мандри, музику. Було враження, що він може говорити вічно. Я раділа цьому, бо час поїздки проходив швидко та було весело і цікаво.
Інколи я поверталася до вікна милуючись рівнинами. В один з таких моментів мій сусід поклав свою руку мені на коліно і пальцями провів по шовковій тканині моєї спідниці та нахилився до мого вуха і прошепотів: у тебе чарівні ніжки. Його рука підіймалася вгору. Адріан заліз рукою до мене в трусики. Я напружилася.