Part n.1

Адріан заліз рукою до мене в трусики. Я напружилася...

Займаєшся на тринажері, вся мокра від напруги. Слухаєш музику, крутиш педалі, періодично поглядаєш в зеркало.

Що значить приймати себе?

Я знаю людей, що ніколи не виставляють своїх фото в соцмережах. Зрозуміло, що

Зміни відбулися! Коли він виходив з квартири, більше не з'являлося бажання повернути його. Лунало відлунням питання в її голові: “І це він? Кохання мого життя?”.

Прощання

 Т:Інтерпретація. Наш мозок підлаштовує спогади під бажану реальність. Не факт, що це не трапилося і зі мною. Так от, я згадую і знаю, що ти добре пам'ятаєш, що ревнувала 

Сила першого разу

Він покликав її до себе на ніч, залишитися.
Що він собі думає? Чи ця пропозиція, пропозиція сексу? Що їй відповісти, щоб дати зрозуміти, що бажання взаємне але, що вона має самоповагу та гордість? Чи дійсно вона
готова до цього? Чи це просто подразник для мозку щоб відсторонитися, вкотре, від проблем минулого. Забути про розбите серце, що шрамами нагадує про пережите?
Кокетство та непрямі відповіді рятують!
І ось вона в нього. Знімає наплічник, йде за ним до кухні. Дивиться, спостерігає, аналізує.
Хочеш додому? Вкотре запитує він. Для чого ці питання? Чому він запитує? Мабуть хоче позбутися напруженості, один із варіантів, так? 

Вона дійсно нервує, перебирає пальцями на столі крихти цукру. Опускає очі. Йому не звично, вперше вона не має, що сказати. Вона мовчить лише інколи кидаючи погляд в його бік.

Пауза. 

Він підійшов і приклав руки до її обличчя. Вони були вологі від води. Він схилився і ніжно поцілував її. Серце закалатало. Вона відчула його вуста і від насолоди закрила очі. О, як було романтично.

Минуло.
Міцна статура чоловіча проводить маніпуляції з продуктами, запалює духовку. Як це красиво! Як їй приємно дивитися на нього. Вона посміхається. Він приносить віскі, дістає лід та бокали. Як естетично все, вишукано та зі смаком. Вона заграє, дивиться спокусливо, смакує напій.
Невже так буде завжди?

Вона цілувала б кожну клітиночку, кожну складочку його такого солодкого та спокусливого тіла.
Вона досліджує його. Знаходить ямочку на підборідді. Проводить пальцями по носику, губам, зупиняючись на кутиках. Їй так подобаються його кутики і вона цілує їх.
Він взяв ситуацію в свої сильні, чоловічі руки. І це було божественно. Вона розчинилася в ньому, як молоко в каві, що лише підкреслює і доповнює смак але не змінює його.
Вперше - це ж назавжди!

4/07/2016

Я ревнива? Та невже?

А все таки я ревнива!

Пробрало... Холод пройшовся з голови до ніг... Охололи руки. Заклало вуха. Давно таких сильних відчуттів не було.

Маніпуляції

Мій діалог в голові:
-Давай розійдемося(хоча цього не хочу)
-Давай не будемо спілкуватися декілька днів(хоча не хочу цього)
-Мабуть я не зріла для тебе.

Маніпуляція? Примітивна? Зовсім не варта цього, навіть якщо він поведеться...
Чому я хочу розійтися, хоча зовсім цього не хочу? Я боюсь, що мені знову буде так боляче і з цим страхом приходить біль. Я вже відчуваю те, що ще не трапилося. Глупство!

Знаєш... 23/09/16 23:48

Знаєш, я ловлю себе на тому, що все більше хочу просто обіймів, поцілунків, посмішок, поглядів з тобою, розмов наодинці... Мої почуття до тебе стають все ніжніші і м'якші... Мені так добре. Я в передчутті того часу коли ми будемо разом. Мабуть, все так правильно у цьому світі... Ні, я навіть впевненав цьому...

Якщо я день мовчу

...якщо я день мовчу, потім не можу зупинитися не говорити... Мені потрібен діалог. Тому пишу тобі. Це коло яке не може зупинитися - моя "болтовня"...

• Т: мені приємно що ти ділишся зі мною
• Я: тобі дякую за думки.... )

Все ілюзії... Навіть "реальність" довкола - ще та ілюзія)

оо.... Мука, хотіти його і не мати. Я так хочу хоча б пригорнутися, щоб відчути його запах. Запірнути рукою у волосся, ніжно масажувати його плечі. Але знаю що цього буде не досить... Тому хочу його не на мить, а назавжди.

Деталі та нюанси

Я: то ти закохана в нього, чи "так якось" ?

І: О я так боялася закохатися...

Я: ну боялася то таке... в решті решт то чим все "закінчилось"?

І: Так це сталося. Але все по іншому... Не так як в 15.

Я: значить таки так :)
Я: і особливо класно що "не так як в 15"
Я: нові відчуття і емоції - це чудово :)
Я: якби все постійно було б однаково - було б не цікаво :)

І: Відстань ідеалізує все, я це розумію...

Я: хех) у нас 2 роки ідеалізувала ця відстань) ще та ідеалізаторша)

І: Нє... Все спокійніше... Немає отого щоб аж всю трясло

Я: трясло то таке....
часто від того що "трясе"  - не помічаються/не відчуваються наюнси... а нюанси і деталі - зазвичай найцінніші...
Я: справжні гурмани насолоджуються відтінками :)

Кінець - це завжди початок

­Я переживу, ­ сказала я подрузі відсторонюючи власні думки. Не хочу думати про Альфреда. Хочу навчитися жити самостійно.
Пройшов лише місяць, як я зібрала речі і переїхала до сестри. Це було вдруге і ми були такі рішучі на цей раз, що вже двадцять сім

Таємниця

Є моменти, що торкають в мені струни. Згадуючи я поринаю в той час коли ми разом. Пристрасть пронизує тебе. Твої рухи приголомшені. Я втрачаю голову. Всотую твою ініціативу і продовжую її. На вустах, ніби липкий мед, налипають слова:“Ти мені подобаєшся!"
Цей момент, як вино з часом набуває цінності і тому коли святковий день настав і ти відкорковуєш нектар, то хапаєш мене, притискаєш до стіни, підіймаєш мою ногу проводячи по стегну пальцями. Твої губи
впиваються в мою шию і ти цілуєш її покусуючи залишаєш клеймо зради. Твої руки огортають мою талію шукаючи ерогенні зони. Підіймаються знаходячи застібку і швидко справляються з поставленою задачею. Я відкрита, оголена… В цей момент я твоя! Я належу тобі цілком і повністю. В цю секунду для нас не існує заборон, не існує зовнішнього світу, є тільки ти і я. Все що бажаєш!
Ти інший! Твої поцілунки, я пам'ятаю їх. Вони характеризують тебе. Солодкий присмак твоєї шкіри, запах, що не залишає мене ще так довго після твого прощання. Чоловічий, міцний. Я стогну від насолоди, закушую губи. Ти особливий! Я хочу розтанути в твоїх обіймах. Притиснутися, грати з твоїм волоссям, вдихати твоє повітря, загравати з твоїм носиком і сміятися всю ніч, вигинатися в такт з тобою. Але наступає момент коли світ нагадує про себе, вранішня зоря стукає у вікно і ти тікаєш у натовп, щоб совість загубилася серед численних думок та справ. Ти сховав мене так далеко. Бо я не зручна тобі. Я таємниця, що може нашкодити. І ти робиш висновок, що краще відступити.
О! Так! Я згодна!
Яка ж ця таємниця солодка і спокуслива. Ти кажеш мені, як тобі складно, як хочеться все припинити. Переконуєш і тікаєш!
А що? Чого ти чекала? Серенади не тими написані. Хочеш романтики, взаємності, авантюризму? Ну що ж, буде… Колись, якось… Бо ти варта цього! Бо ти хочеш, а ти ж знаєш, що все чого ти бажаєш збувається!

Синдром “Білявки”

Чи часто бувало у вас так, що у спілкуванні вам не вдається бути щирою, як би Ви не старалися? Інколи я включаю синдром “Білявки”. Чому запитаєте Ви? Тому що це так зручно! Сьогодні моє спілкування з оточуючим ділиться на дві категорії. Я: мудра, інтелектуальна і думаюча та Я: притворюха-муха. Фальш - це фальш. Вона читається, яким би ти не був прекрасним актором, а з мене актриса не дуже. Заходиш в скайп, дзвониш найближчій людині, робиш своє зображення на весь екран і милуєшся своєю "майстерною" грою. Хм… Ну а що?
Самокритика ніколи не зайва, хоча… Якщо подумати глибше, та кому ми потрібні зі своєю філософією життя? Я - це я. Ти - це ти. От і йди собі лісом і залиш мене в спокої. Але ж ні... Почекайте! Соціум! Ми ж не в Норвегії, щоб ховатися за зачиненими дверима десь далеко в горах де нас ніхто не знайде. Ми ж створіння соціальні! Бла-бла.. Як без цього? От здавалося б, соціальні мережі. Для чого вони? Для спілкування? Ні? Ну подумайте, ми спростили собі все. По максимуму! І насправді, це не є погано! Заїжджена тема про лінь найкраще описана математиками. Ми справді схильні до спрощення в усьому та зменшення перешкод на своєму шляху. І це прекрасно! Без цього прогрес не можливий! Можу собі уявити, що було би з нами, якби ми старалися, як це роблять переважна більшість спортсменів, постійно ускладнювали собі життя. Хм. Але якщо розібратися в цьому, настільки б цікавішим стало наше життя. Ні? Справді у всіх свої інтереси. Всі ми різні. Так-так… Життя то череда подій. І моя подія почалася три дні тому, коли я сіла на електричку слізно прощаючись з моїми рідними, близькими та ворогами і недругами. Прощання - це щось неймовірне. Воно може бути таким різним. Комусь я просто махаю рукою, когось обіймаю, когось цілую.. а з кимось воно має бути особливим, за будь яких умов. І воно було! Ми спускаємося сходами, напруження… Я йду за тобою. Це так символічно. Бо коли ми спустимося залишаться тільки лічені кроки до розтавання. А їх хочеться розтягнути. Ти повертаєшся і кажеш: Йди вперед! Я хочу йти за тобою. Хочу бачити і відчувати твою спину. І знаєш що? Я все ж слухаюсь тебе, провожу легенько рукою по твоєму передпліччю і випереджаю тебе. А ти? Ти притискаєшся ззаду до моїх плечей і цілуєш ніжно в шию. Незабутньо… Ми виходимо на двір, на небі горять зорі і виблискує своїм овалом місяць. Ніч наповзла, приховала мою тривогу. Ти береш мене за руку. Мені не віриться, що ось і все. І я кажу тобі: Отак? Це кінець? Ми вже не побачимося? Ти легко кивнув і жадно цілуєш мене. Чому я не відповідаю? Чому не вішаюся тобі на шию? Чому інфантильно не плачу за тобою? Я просто переживаю цей момент тут і зараз. І як би воно не було, я кайфую.. Якби не щемило в грудях, я відчуваю життя.. любов… почуття. Складно говорити про стосунки коли все настільки не визначено. Потрібно було назвати “те що між нами”. Разом сісти і визначити, ну як це роблять у садочку? “Давай дружити.” А далі все зрозуміло, бо тут відповідь тільки так або ні. У нас же все заплутано! Ми хто? Взагалі чи є “ми”? Чи маємо на це право? Не знаю… Чи є у мене бажання все ідентифікувати? Надати термінологію? Означити? Авжеж!!! Хочу! Ще й як! Але чи потрібно мені це насправді? Так комфортно? Не знаю, це ж я. Я можу жити за будь яких умов, хіба без голови ніяк…. Так от, повертаючись до вечора-прощання. Машина під'їхала і ти відпускаєш мене, йдеш, а я не вірю, що так закінчується наша історія. А де ж магія? Момент, ти йдеш до авто… крок, два… Оглядаєшся, а я ще дивлюся на тебе, і ти повертаєшся назад, пришвидшуєшся(все я к у кіно), я простягаю руки і ти обіймаєш мене, цілуєш.. Ось він цей момент! ДЯкуууую! Це незабутньо. Незабутньо, як і все що було між нами, що є і, можливо, що буде… Ми попрощалися але лишилися разом. Як це можливо? За сучасних умов ми створюємо матрицю альтернативної реальності, де живемо з уявними чоловічками і жіночками, з піксельними людиськами з суперпривабливими аватарочками, що так відображають їх внутрішній світ. Ілюзія! Ілюзія в усьому! 

30/07/2016