А знаєш?
Занадто велика честь дана тобі,
Щоб жити в моїй голові!
Забуду, можливо й не завтра,
Колами по воді.

Справді?
Мороком приходиш у сни.
Стерто ластиком наше "ми".
Забуду, можливо сьогодні.
Прорвало мости.

Кінець - це завжди початок

­Я переживу, ­ сказала я подрузі відсторонюючи власні думки. Не хочу думати про Альфреда. Хочу навчитися жити самостійно.
Пройшов лише місяць, як я зібрала речі і переїхала до сестри. Це було вдруге і ми були такі рішучі на цей раз, що вже двадцять сім